Про те, що іноземні мови потрібні, сучасні діти чують змалечку. Дитячий садок з англійською, ігри, няня, до обов’язків якої належить також спілкування іноземною мовою, або репетитор, який дійсно вміє працювати з дошкільнятами, – це все реалії нашого життя. З першого класу українські діти вивчають англійську мову, з п’ятого – найчастіше німецьку чи французьку. Італійська, іспанська, китайська, японська зустрічаються значно рідше, здебільшого в гімназіях та ліцеях. Також існують школи з поглибленим вивченням російської мови або батьки обирають такий факультатив. Отже, учні звичайної загальноосвітньої школи майже щодня вивчають 3-4 мови.
Особисто я шість років пропрацювала у школі, де навчалися діти більш ніж 30 національностей. Викладала англійську та німецьку у класах, в яких були представники 10 та навіть 15 національностей. Звичайно, рідні мови цих учнів також так чи інакше впливали на навчальний процес, на їхні успіхи чи невдачі.
Які ж виклики постають перед вчителем ІМ у багатомовній ситуації?
• Мовна історія. Кожен учень має свій досвід вивчення й використання мов. Рідна мова, діалекти та регіональні особливості, проживання й навчання за кордоном, спілкування в родині, чи була та няня з англійською, чи дитина вперше побачила АВС вже у школі – це все накладає свій відбиток. Крім того, сам ланцюжок «нове слово = переклад, поняття» може включати в себе не 2 (іноземну та рідну), а 3-4 мови. Так, наприклад, під час стажування у Мюнхені іноді використовували переклад англійською, якщо бачили, що аудиторія «зависла» і не сприймає описовий спосіб. А учень-кореєць якось дуже образно пояснював своєму однокласнику-українцю, як під час уроку німецької мови оперує й німецькою (нове слово), й російською (переклад), й англійською (якщо поняття незвичайне), і рідною для нього корейською (нарешті переклад). І всі ці операції ще не означають вивчення та правильного застосування того самого нового слова.
• Використання української (рідної) мови на уроці. Я пам’ятаю ті часи, коли на уроках забороняли використання рідної мови, «штрафували» додатковими завданнями і т. ін. Сьогодні з одного боку дуже популярним є комунікативний метод. З іншого, я багато років готую до екзаменів на міжнародні сертифікати. І частина «моїх» учнів (дорослих та підлітків) не змогли опанувати мову на курсах, де використовувався лише комунікативний метод. Особливо якщо курси були ще й інтенсивними. Вони не встигали опрацювати весь потрібний матеріал, граматику, плутали поняття і навіть слова та сталі вирази без перекладу чи ґрунтовного зрозумілого пояснення.
Сучасні підручники, такі як deutsch.com, Ideen залучають до навчального процесу і рідну мову, й інтернаціональну англійську, і діалекти. Наприклад, перед початком нової теми пропонують обговорити ідеї, ключові питання рідною мовою. Є порівняльні таблички та цікаві завдання. Вони сприяють кращому розумінню матеріалу, вчать аналізувати, розвивають Sprachbewußtsein – лінгвістичну свідомість. Головне, щоб це не вилилося в постійний прямий переклад, лише порівняння коренів слів чи ситуацію, коли 80% уроку звучить рідна мова. А якщо забути, що різні мови – різні реальності, можна отримати «кашу» в голові та складності у навчанні. Та й з «фальшивими друзями перекладача» потрібно бути обережними.
• Eurospeak. Суміш кількох мов, жестів та посмішки допоможе адаптуватися в іншій країні, у новому класі. Також може налякати батьків. Особливо, якщо вони самі є перфекціоністами та/або з мовним бар’єром, і воліють краще залишитися без чашки кави чи довго блукати вулицями, ніж спитати дорогу з помилками. Якщо учень залучає всі мовні ресурси, не боїться говорити, сприймає інформацію з різних джерел, йому й у школі буде легше, і батьків навчить вітатися чеською/італійською/турецькою/вписати нову мову, і розповість, де ж все-таки є смачна кава з булочками на сусідній вулиці. Головне, щоб зручна «суміш» не завадила у майбутньому, коли (за потреби) кожна мова буде виокремлена й опанована на достатньому рівні. «Достатній» у цьому випадку не завжди означає В2-С1+ та застосування саме для навчання чи роботи. Можна «прокачувати» різні рівні, різні компетенції для туристичних поїздок, хобі, творчості тощо.
• Кліше, кліше, кліше. Пункт, пов’язаний з попереднім. Часто, якщо доводиться користуватися кількома іноземними мовами на початковому або середньому рівні, легше оперувати добре завченими зразками і структурами. Зазвичай їх вистачає для small talk на вечірці, простих покупок, написання есе чи резюме. Але рано чи пізно шаблонів не вистачить. І мова не тільки про претендента на роботу в іноземній компанії, науковця чи перекладача. Восени 2016 року Goethe-Institut змінює формат іспиту з німецької мови для дорослих та підлітків на рівні А2. Зокрема, тепер 2 слова, запозичені з тексту завдання = -1 бал. Отже, вже на такому рівні потрібна велика кількість синонімів, епітетів, різних граматичних структур. А на уроках доведеться урізноманітнювати вправи, поєднувати, повторювати теми, «будити» пасивний словниковий запас. Ще й розкладати сталі вирази з різних мов «по шухлядках», щоб не змішувалися. Непросто. Але ж цікаво та корисно, і викладачеві також!
• Країнознавство. Країнознавство – це не тільки мапа на стіні класу або текст «London is the capital of Great Britain». Сучасний вчитель ІМ повинен багато знати та вміти. Інша мова – інший культурний пласт. Хто такий Rübezahl, чому ж він у підручнику, якщо це не збірка казок? Як приготувати Eintopf? Який музей варто відвідати всім класом? Які переваги та недоліки має duale Ausbildung? Тижні ІМ, міжпредметні тижні (ІМ, географія, історія, література, художня культура), дискусійні клуби, проектна робота – все це виходить далеко за межі звичного НМК, потребує багато зусиль і часу. Але саме це допомагає краще зрозуміти іншу культуру, адаптуватися в іншій країни, робить навчання живим і цікавим.
• Самоідентифікація, страхи. Трапляється, що у багатомовній ситуації, особливо в іншій країні, людина почувається розгубленою. Іноземна мова викликає страхи (страх зроби помилку, страх не донести до співрозмовника свою думку взагалі та у складній важливій ситуації зокрема, страх втратити свою ідентичність, розчинитися без залишку в чужому суспільстві). Дорослі у подібній ситуації намагаються повернутися до рідної країни, оперують іншомовним мінімумом для виживання чи навіть агресивно або «жартома» скаржаться на те, що ніхто навколо не вивчає їхньої мови. Діти також можуть замкнутися, відмовлятися ходити на уроки, не мати видимих успіхів у навчанні. У такому випадку може допомогти розмова зі шкільним психологом, доброзичливість і підтримка з боку вчителів. Гуртки (літературний, історичний, танцювальний, хор та ін.), факультативи з рідної мови, недільна школа, святкові заходи також стануть у пригоді.
Стаття була написана у серпні 2016, онлайн я її вперше оприлюднила влітку 2017 у блозі сайту buki
